Колишній захисник збірної СРСР Стефан Решко оцінив недільну гру в Донецьку.
Центральні матчі туру незмінно приковують увагу вболівальників, а такі як Шахтар – Динамо і поготів.
У мене, як колишнього футболіста столичної команди, залишилося приємне враження від дій киян у першому таймі.
Очевидно, гірники очікували від суперника серйозної гри, тому й не стали йти ва-банк, до перерви граючи суворіше та відчуваючи відповідальність за результат.
В атаці "Динамо" діяло непогано, проте ранній гол у ворота Максима Коваля дещо порушив плани гостей.
Але варто віддати їм належне: пропущений м'яч анітрохи їх не збентежив. Київська команда зуміла швидко зібратися – і незабаром відновила рівновагу. Здавалося, що підопічні Олега Блохіна продовжать так само, але друга половина матчу мене відверто здивувала.
Маю на увазі м'ячі, що влетіли у ворота Динамо. Особливо третій, коли донецькій команді вдалося у три паси спорудити гол. У тому епізоді, коли Алекс Тейшейра мчав до воріт, отримував передачу і виходив на ударну позицію, захист динамівців зіграв потворно. Втім, і другий гол Шахтаря - наслідок грубих помилок в обороні гостей. Подача з центру поля, м'яч летить три-чотири секунди, за які людина здатна пробігти 15-20 метрів. Але гравці столичної команди біжать 10 метрів, припускаючи дитячих помилок.
Не сподобалася мені й гра киян у середній лінії. Від них, зізнатися, я чекав на більше. Зокрема від португальця Мігеля Велозу. Вважав, що він не лише виводитиме партнерів на ударні позиції, а й сам загрожуватиме воротам дальніми ударами. Але нічого подібного з його боку я не побачив. Що це за півзахисник, який за всю гру не здатний завдати 3-4 ударів по воротах? Я не кажу забити - хоч би вдарити! Велозу ж запрошувався до команди як головний гравець, диспетчер.
Засмутила мене ситуація з Андрієм Ярмоленком. Це взагалі якесь свавілля! У сучасному футболі гравці вже просто нахабніли - ламають один одного, калічать. Ось і зараз Тайсон ледь не проткнув наскрізь Ярмоленко - ну хіба так можна чинити? Навіщо заносити ногу аж на рівень голови суперника - адже це не стрибки у висоту! Ще добре, що торкання вийшло побіжно - інакше наслідки могли бути куди серйознішими.
На жаль, гравці Шахтаря роблять так уже не вперше - подібним чином вони поводилися і минулого сезону. Що хочуть, те й творять. Я знаю цьому пояснення: коли людей не карають, вони відчувають вседозволеність. І що особливо прикро – судді знаходяться поряд, але нічого не бачать!
Такого суддівського свавілля ще ніколи не було. Руками то голи забивають, то вибивають м'яч. У чемпіонаті СРСР я грав 18 років, але такого неподобства й близько не було. Зараз очевидно видно, кого вбивають, а кого захищають. Я шокований!
