Сім років чекав свого часу на голкіпер Артур Рудько. Вихованець «Динамо» з 2009 року перебуває у так званій «обоймі», але лише зараз отримав можливість проявити себе у матчах найвищого рівня.
- Як розпочинався ваш шлях у футболі? - Як і всі київські хлопчики, дивився футбол по телевізору. Коли дізнався про набір до дитячої школи "Динамо", попросив батьків відвести мене на перегляд. Таких, як я, було багато, тому протягом кількох років представляв «Динамо-Відрадний» – філію динамівської футбольної школи. Ми залишалися у системі клубу, тренувалися на клубній базі на Нивках, але представляли різні команди у чемпіонаті. Виходило непогано: ми стали чемпіонами Дитячо-юнацької футбольної ліги у перший рік її існування. Нас тренував Сергій Процюк. Потім був динамівський "дубль". Років зо три мене майже не випускали на поле, зазвичай виходив з лави запасних, як наслідок - ігрової практики майже не купував. - Упродовж п'яти сезонів ви виступали виключно у молодіжних командах: дублюючому складі, «Динамо-2». Руки не опускалися через те, що довгий час вас не підпускали до першої команди? - Такого не було. Навпаки – це змушувало працювати ще більше. Єдине – хотілося кудись піти в оренду, щоб довести наставникам, що можу виступати на високому рівні, оскільки тільки в тренувальному процесі дуже важко проявити себе. - Не шкодуєте, що пішли в оренду до «Говерли» лише торік, а не раніше? Що вам дав виступ у команді-аутсайдері чемпіонату України? - Ні про що не шкодую. Усьому свій час, і в оренду я пішов тоді, коли це мало статися. Матчі за «Говерлу» надали мені впевненості у своїх силах, у тому, що можу грати на найвищому рівні плюс таку потрібну ігрову практику. Повторюся: хоч би як ти тренувався, на полі все по-іншому. Я став більш психологічно стійким та готовим до здорової конкуренції. Кожен має свою долю. Є голкіпери, яким довіряють із юнацького віку, мені ж випав шанс дебютувати у 24 роки. - На вашу думку, чи є для голкіпера м'ячі, які не беруться? - Як на мене – ні. Все залежить від правильно обраних позиції та рішення, також важлива реакція нападника на ту чи іншу дію. - Ви тренуєтеся разом із багаторічним голкіпером «Динамо» Олександром Шовковським. У чому секрет його футбольного довголіття? - Напевно, про це краще спитати в нього. Як на мене, Олександр – професіонал у всьому: як у побуті, так і у футбольних справах. Він постійно сконцентрований, не дає собі якихось поблажок, викладається по максимуму, незалежно від того, це звичайне тренування чи відповідальна гра. - Для того щоб стати класним голкіпером, необхідно пропустити «свої» м'ячі. Як відчуваєте, ви «свої» вже пропустили? - Бували всякі, зокрема й курйозні (посміхається). Сподіваюся, що всі «свої» вже «ковтнув», і надалі в мої ворота залітатимуть лише «робочі» м'ячі. Бажано, якнайменше. - Чи маєте ви зразок серед голкіперів, той, на кого рівняєтеся? - У дитинстві подобалося, як грає Олівер Кан. І, звісно ж, Олександр Шовковський.
