Напередодні майбутнього матчу екс-півзахисник загребського та київського «Динамо» дав розгорнуте інтерв'ю популярному хорватському виданню Vecernji list, розповівши про своє життя в нашій країні.
Колишній гравець загребського "Динамо" з'явився в Києві влітку 2002 року, коли команда переживала переломний етап. «Ми з Гораном Сабличем приїхали в Україну за два місяці після смерті Валерія Лобановського. «Динамо» очолив його учень Олексій Михайличенко, який успадкував методи свого великого вчителя. Він переїхав до тренерської кімнати на останньому поверсі динамівської бази в Кончі-Заспі, де й проводив індивідуальні та колективні бесіди з помічниками та ветеранами клубу. Його оточували книги та конспекти Лобановського, і він намагався максимально використовувати спадщину попередника». За словами Єрка, у клубі ретельно стежили за станом футболістів, проводячи необхідні медичні процедури. «Щодня у нас перевіряли артеріальний тиск. І якщо на екрані тонометра з'являлися якісь дивні цифри, тренери забороняли тренуватись, паралельно намагаючись визначити причини збою. Консультації з медиками та самими гравцями, як правило, дозволяли визначити, що це було – стрес чи порушення режиму: наприклад, ніч, проведена в якомусь розважальному закладі…» Леко зізнався, що іноді балканські легіонери порушували правила дорожнього руху. «Я і два Горани – Саблич і Гавранчич – нерідко дозволяли собі надто швидку їзду. Цьому сприяли широкі дороги столиці України та лояльне ставлення до гравців «Динамо» дорожньої автоінспекції». Чудові відгуки отримали від хорватського опорника та вболівальники «Динамо»: «Фанати ставилися до нас із великою симпатією. Мені взагалі здається, що українцям підсвідомо імпонують хорвати, бо вони вловлюють певну схожість історичних доль наших націй». На думку Леко, динамівському фан-сектору вистачало і емоцій, і пристрасті: «Порівнювати місцевих уболівальників за рівнем фанатизму з турками, звичайно, нереально, але вони настільки гаряче гнали команду вперед, що іноді це грало з нами злий жарт. Зокрема, у єврокубках на своєму полі ми відчували підтримку дванадцятого гравця та діяли агресивно – з позиції сили. У гостях це вдавалося значно рідше: при чужих трибунах, як правило, ми почувалися скуто, а іноді навіть злякано». На завершення Леко нарік, що йому не вдалося попрацювати з таким видатним наставником як Лобановський, і припустив, що українському футболу та збірній не вистачає твердої руки Метра.
