«Моїм першим будинком є Берлін. Це місто, в якому я народився.
Однак Мілану також вдалося завоювати частинку серця. Тут я провів три чудові роки, знайшов багато нових друзів, знайшов любов. Нині мені цілком комфортно. З одного боку я залишився тією самою людиною, що й був раніше. Важко змінити будь-кого без вагомих причин. З іншого – у мене побільшало обов'язків, оскільки тепер я є батьком двох дітей. Згодом мій світогляд значно змінилося, став дбати про інші цінності. Сьогоднішній Боатенг не той, що вперше прибув Мілан. Я зростаю і вчуся, намагаючись не повторювати минулих помилок. Перший рік у Шальці склався непогано, але потім почалися проблеми. Керівництво змінило свою позицію до мене, щільно посадивши в запас. Я був вражений разючими змінами. У будь-якому разі негативний досвід – це також досвід. Як тільки я знову опинився в Мілані, я спробував зробити все можливе, щоб повернутися у велику гру. Після Шальке повернення Італію стало великим кроком вперед. Я хочу працювати і приносити користь команді у будь-якому амплуа. Мені майже 29 років, і я почуваюся щасливою людиною. Я повернувся до Мілана і вже встиг відчути кохання з боку шанувальників клубу. Наприкінці гри з Фіорентиною мені вдалося відзначитися забитим м'ячем, що принесло неймовірну суміш емоцій. Повертаючись у роздягальню, я ледве стримував сльози. Це був приємний знак як для мене, так і для сім'ї, яка разом зі мною переживала непростий період. Певного моменту я думав про завершення кар'єри, але моя подруга сказала, що я не в своєму розумі, адже у 28 років ще можна принести чималу користь. Звичайно, вона мала рацію».
